Мені 60 років, я заробітчанка – в Італії я вже 22 роки.
Родом я з невеликого села, де не було жодних перспектив для розвитку.
Я вийшла заміж в 20 років, народила доньку, потім сина. Ми з чоловіком свого житла не мали, тому жили разом з моєю бабусею в її старій хаті.
Коли я казала чоловікові, що треба щось думати, бо у нас діти ростуть, він завжди мені відповідав, що він і так робить все можливе.
Так, Іван ходив на роботу, отримував мінімальну зарплату, але цього не вистачало, щоб думати про власне житло.
Потім чоловік взявся пити, друзі і оковита для нього стали важливішими, ніж я і діти.
В якийсь момент я так втомилася від такого життя, що готова була втекти світ за очі, аби лише не бачити цього всього.
І якраз в цей час я почула про можливість виїхати в Італію на заробітки. Вчепилася я за неї як за останню рятівну соломинку, бо дуже хотілося якихось позитивних змін в житті.
Не буду розповідати, як я виїжджала, бо це було дуже складно, не те, що зараз. Але, на щастя, мені таки вдалося потрапити в Італію. Я стала першою з нашого села, хто поїхав туди на заробітки.
Спочатку я заробляла гроші для того, щоб збудувати для нас будинок. Гроші я висилала дітям, бо на чоловіка надії не було. Я з ним згодом розлучилася взагалі.
За мої заробітчанські гроші ми звели величезний будинок на два поверхи, я на це грошей не пошкодувала. Вийшло значно краще, ніж я про це мріяла.
Коли син одружився, я йому квартиру купила, трикімнатну. А доньці з зятем дістався будинок. Начебто, все порівну.
Але потім син захотів машину, став дуже просити, щоб я йому в цьому допомогла, бо йому для роботи треба авто.
Я дала синові на машину 10 тисяч євро, і цим спричинила перший серйозний розкол в родині.
Донька з зятем на мене образилися, сказали, що їм теж машина потрібна, так що треба було або обом давати гроші на авто, або нікому.
Я їм пояснюю, що син попросив, і я йому не могла відмовити. А з часом я наскладаю ще грошей, і куплю їм машину також.
А потім я собі сіла і подумала – діти у мене дорослі, то ж я не мушу їх утримувати, і так вже обом достатньо допомогла.
Я прийняла рішення – більше не відправляти додому ніяких грошей. Буду збирати для себе, бо розумію, що коли повернуся, треба самій про себе подбати.
Я ще не вирішила – чи куплю собі квартиру, чи збудую невеликий будиночок, але гроші на своє житло вже почала складати. Мені лишень 60, сподіваюся, що ще встигну і для себе щось заробити.
Донька коли вперше за багато років не побачила грошового переказу, так засмутилася, що навіть на мої дзвінки не відповідає.
Але я на це увагу звертати більше не буду. Нехай діти самі вчаться заробляти собі на життя.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
