Галина Володимирівна була дуже незадоволена вчинком сина. По-перше, він узяв за дружину Ганну. Міську. А Галина мріяла одружити сина з дочкою подруги Ольги Захарівни. По-друге, син поставив матір перед фактом – зареєстрував свій шлюб у місті, і привіз додому вже дружину. Не познайомив, ні благословення не попросив… – Бачила мою невістку? – Запитала вона у Ольги Захарівни. – Нормальна дівчина. Не чіпляйся, – відповіла та. – Не гідна вона мого сина! Розуму не прикладу, як їх розв ести! Що не скажу, ні слова поперек не скаже! – Молодець, дівчинка. А ти згадай себе. Як бігала до мене, nлакалася, що свекруха тебе дістає. Пошкодуй дівчисько!
– Ольга! Ти мені подруга чи моїй невістці?! – Тобі тобі. Тому й уберегти хочу від необдуманого кроку. З одного погляду видно, що твій Юрко дуже любить дружину. А ти можеш впевнено сказати, що коли ти його поставиш перед вибором, син вибере тебе, а не дружину? – Не знаю, – відповіла подруга. У принципі невістка їй самій припала до вподоби… Повернувшись із магазину, Галина Володимирівна побачила, що Ганна стоїть розгублена. – Ганно, що сталося? – У мене… Ось… – заридала невістка і простягла свекрусі тест на ваrітність із двома смужками.
– І чого ревеш? – Запитала Галина, обійнявши невістку. І додала, погладжуючи її по голові, – радіти треба, дурненька. – А якщо Юра розсердиться? – спитала Ганна, не перестаючи ре вти. – Хай тільки спробує! – запевнила свекруха. Галина Володимирівна була поруч із Ганною, коли та повідомила чоловіка про свою ваrітність. Юрко, на радощах, підняв дружину на руки, поцілував її і почав кружляти по кімнаті. А свекруха дивилася на них із щасливою усмішкою на обличчі. Вона вже подумки уявляла, як пектиме пиріжки для онука, і як малюк називатиме її бабусею…
КІНЕЦЬ.
